Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь
Ласкаво просимо-2013 / Новини
реклама
чт, 15 листопада, 10:22 4710

Крута сестра

Мені багато що в житті давалося нелегко. Я не в'їхала в місто задоволень на білому коні. Носити прізвище Крута - це честь і величезна відповідальність. Колись мій брат, Ігор Крутий, прославив його. Моє завдання - гідно і з гордістю носити це прізвище.

AlaKruta310Ми зустрілися в центрі Києва - в той день вона прилетіла з Москви, щоб взяти інтерв'ю у Володимира Кличка. Алла Крута - автор і ведуча програми "Ласкаво просимо!" на каналі "Україна", сестра композитора Ігоря Крутого - виявилася цікавим співрозмовником.

- Алла, хто ви більше: журналіст або представник шоу-бізнесу?

- До шоу-бізнесу я не маю ніякого відношення, окрім родинного. А журналістика... Якби я сказала, що робота для мене - все, це було б неправдою, хоча вона займає велике місце в моєму житті. Із сумом ставлюся до людей, що живуть лише роботою. Так багато цікавого в житті! На щастя, моя робота не дає зупинятися на досягнутому і змушує йти вперед! Для того щоб підтримувати цікаву розмову, потрібно бути в курсі того, що нового з'являється у світі, які книги написані, які фільми вийшли, які вистави популярні. Головна нагорода в моїй роботі - знайомство та бесіда з розумними, талановитими, успішними людьми, спілкуючись з якими всотуєш особливу енергію, наповнюєш життя інтересом. Тому я вдячна Богу, долі і нагоді за те, що допомогли мені знайти себе.

- Який випадок ви маєте на увазі?

- У житті кожної людини є як мінімум один випадок, а шансів набагато більше. Їх потрібно зауважити, не пропустити. Я за професією музикант - піаніст, музикознавець. Частиною моєї колишньої професії було вміння спілкуватися, висловлювати думку, що є елементом і сьогоднішньої професії. Ще в пологовому будинку, як тільки я народилася, мама вирішила, що я буду викладачем музики. Я ним і стала. Мені подобалося працювати в музичній школі. Але професія викладача музики була лише однією з трьох, про які я мріяла в дитинстві. Виросла я в невеликому містечку Гайвороні Кіровоградської області. З дитинства мені подобалися музика, журналістика, мене зачаровувала також професія дизайнера. Слово "дизайн" звучало дуже закордонно і сексуально. Всі мої конспекти були змальовані моделями суконь, взуття, обличчями, фігурами.

Звичайно, у кожного були свої іграшки в дитинстві. Мій брат, як згадує мама, грав кришками від каструль, а потім щось писав олівцем на папері. Коли його запитували, чим він займається, відповідь була одна: "Пишу музику!" Схоже, це і визначило його долю. Я, в свою чергу, дуже любила читати і писати. Часто вигадувала якісь історії і записувала їх. Напевно, це визначило мою долю.

За кадром. Читати маленьку сестричку навчив Ігор, коли їй не було ще й п'яти. Втомившись від нескінченних прохань "А почитай мені книжку!", одного разу він посадив її поруч і пояснив, як потрібно складати букви слова. Алла намагалася бути схожою на старшого брата, всюди бігала за ним хвостиком. Сказати, що така сестринська відданість радувала Ігоря, було б перебільшенням. Але коли він робив спробу ухилитися від Аллочки, мама втручалася в процес і тоном, що не терпить заперечень, говорила: "Візьми сестру з собою!" З тих пір пройшло багато років, але досі брат і сестра дуже близькі і віддані один одному.

- Чула, що ви завжди захоплювалися своїм братом...

- Ігор - дуже талановита людина! Кажу це не тільки як сестра. Думаю, у мене є право професійно оцінити його композиторський дар. Вірю в те, що його, як кажуть, поцілував при народженні Бог. Треба віддати належне батькам, особливо мамі, яка помітила його потяг до музики і допомогла вибрати цю дорогу. Нас виховували в великій любові, турботі і строгості. Тільки днями згадувала, що мені дозволялося по святах приходити додому не пізніше десятої вечора. Я закінчувала восьмий клас, був травень, і якось я повернулася додому в двадцять хвилин на одинадцяту. Плюс до всього, у мене були нафарбовані вії. Мама вже чекала на майданчику. Поки я йшла від хвіртки, відчула - все, кінець... Ну і дісталося ж мені! Тільки зараз стало ясно, що саме тоді, в дитинстві батьки виховували в нас почуття відповідальності. Дав слово - тримай. Мій брат завжди слідує цьому правилу. Я теж намагаюся.

За кадром. Вона завжди пишалася старшим братом. Навіть тоді, коли ще ніхто не знав композитора Ігоря Крутого, Алла була його першим слухачем і шанувальником. Він став її вчителем в прямому і переносному сенсі: брат вчив її життя і... викладав сольфеджіо. Закінчивши Кіровоградське музучилище, він рік працював в Гайворонській музичній школі, а Алла її закінчувала. Ігор старанно готував до вступу молодшу сестру. Вона виявилася старанною ученицею, він - талановитим педагогом. В музучилище Алла вступила легко, без зусиль подолавши конкурс.

Він рано почав писати. Ще студентом другого курсу виграв конкурс на твір пісні. Мама досі зберігає партитуру його переможної пісні "Ми - люди праці!", яку він подарував їй на 40-річчя. На зворотному боці - напис: "Дорогій мамочці від невдалого композитора Ігоря Крутого"...

- Вам пощастило з вчителями у школі?

- У мене була чудова викладачка російської мови і літератури - Алла Андріївна Добровольська. Я вдячна їй за те, що вона навчила мене любити мову і отримувати задоволення від хороших книг. Алла Андріївна - вчитель від Бога! Навіть зараз періодично виникає бажання перечитати щось із класики. На багато що дивишся вже іншими очима. Ви будете сміятися, але пару днів назад для роботи мені потрібно було подивитися дещо в "Євгенії Онєгіні". Не змогла відмовити собі і перечитала лист Тетяни: "Хто ти, мій ангел чи охоронець? Або підступний спокусник..." Як часто ми, жінки, внутрішньо вимовляємо ці рядки! Я виховувалася в скромності. Пам'ятаєте фразу наших мам "Помри, але не віддай поцілунку без кохання!"? Сьогодні це звучить трохи наївно. Набагато популярнішою є фраза "Скромність - це шлях у невідомість!" Сучасні жінки стали активніші. Бути напористою в досягненні мети, зателефонувати чоловікові першою вже не соромно!

- А вас завойовували чоловіки, чи ви сама завойовниця?

- Мене завойовували. Але я вже доросла дівчинка і знаю, як звернути на себе увагу чоловіка. На це пішли роки, адже росла я, як і більшість радянських дівчат, з певними комплексами. Якими?

Багато років тому, коли перший раз приїхала до Москви, мені здавалося, що, надівши краще плаття, туфлі на високих підборах, сильно нафарбувавши очі і розповівши про те, що я в курсі всіх книжкових, кіно-і театральних новинок, я відразу стану москвичкою! На ділі все виявилося не так просто. Знадобилося багато років, для того щоб знайти свою нішу в цьому місті, та й взагалі в житті. Сьогодні я пишаюся тим, що родом з маленького містечка. Провінційний Гайворон заклав у мені міцний стрижень, якому могли б позаздрити столичні жителі. Адже вони навіть не підозрюють про велике бажання досягти успіху, готовність пережити втрату, про силу духу, яка властива провінціалам. Жителі великих міст часто пасивно приймають те, що дано їм за правом народження. А ми боремося а своє місце під сонцем і не соромимося цього.

- У вас бували принизливі ситуації, зумовлені мовним акцентом?

- Звичайно, як і у всіх, хто приїхали до Москви з різних міст. У кожного свій акцент, що відрізняється від "ма-асковскава". Багато років тому я стояла в черзі за набором каструль (пам'ятаєте, такі червоні в білий горошок?). Якась жінка нахабно пробралася без черги і у відповідь на моє обурення сказала: "Якщо не подобається - забирайся туди, звідки приїхала!" Потім додала ще пару фраз, посилено акцентуючи моє українське "Г". З тих пір пройшло багато років. Я побувала в багатьох містах, країнах. Знаю, що невеликий акцент залишився. Ну і що? Мені багато доводилося розмовляти англійською, коли була одружена з американцем. Наша тепла українська співучість, помножена на співучість англійської мови, звучить, як спів. Між іншим письменник Сідні Шелдон одного разу сказав: "Якщо людина розмовляє з акцентом, це означає, що вона знає більше, ніж одну мову!"

За кадром. У 1993 році Алла Крута вийшла заміж за американця італійського походження і виїхала жити до Америки. Там у 1997 році почала працювати на телебаченні. Потім у неї з'явилася авторська програма "Візаві" на супутниковому російськомовному каналі КГУ1. Її гостями були Мстислав Ростропович, Ернст Нєізвєстний, Алла Пугачова, Євген Євтушенко, Тетяна Тарасова та багато інших знаменитих людей. Кар'єра її складалася цілком успішно, а от сімейне життя не заладилося. З Ентоні Баратта вони прожили разом багато років, але рідними людьми так і не стали.

- Ви вже спокійно говорите про розлучення?

- Цілком.

- Як ви розлучалися?

- Просто і непросто одночасно. Я повернулася і пішла. Незважаючи на те, що майже 17 років була заміжньою за забезпеченою людиною, відомим адвокатом і мала право на частину того, що за ці роки було зароблено, я ні на що не претендувала, лише хотіла отримати розлучення. До цих пір дехто говорить, що я багато відсудила, але це не так. Нічого! Та й не намагалася. Одна розумна людина одного разу мені сказав: "Свобода коштує дуже дорого!" Я дорого заплатила за свою свободу.

- Чому?

- У мене був морально і емоційно дуже складний шлюб. Напевно, легких шлюбів з іноземцями і не буває. При зовнішній схожості з американцями ми все-таки різні люди. Не хочу звинувачувати тільки його. Коли не складається сім'я, винні обидва. Наш розрив був неминучістю, але знадобилося цілих три роки, щоб нас розлучили. Він не давав мені розлучення, а за американським законодавством за відсутності згоди одного з подружжя автоматично розлучають лише через три роки (у разі відсутності спільних дітей і майнових претензій).

- Вражаюче!

- А знаєте, що мене найбільше вразило в Америці під час першого візиту? Коли в ресторані чоловік і жінка розраховуються кожний за себе. Звичайно, сьогодні жінки самі заробляють гроші, вони самостійні, але як же дивно це виглядає! Мені здається, на відміну від чоловіків, жінки не повинні розглядати успіх в роботі як головну справу свого життя. Я як і раніше вважаю, що будинок, сім'я, діти дуже важливі. В ідеалі чудово, коли існує золота середина між сім'єю і роботою. Кожна жінка повинна вміти вести домашнє господарство, але це не значить, що їй потрібно займатися цим цілий день. Коли моя дочка була маленькою, то часто повторювала:

- Не хочу це робити! У мене буде домробітниця! Ми з чоловіком будемо ходити в ресторан!

- Але ти повинна ВМІТИ це робити, - відповідала я.

- Навіщо? - здивовано питала маленька Наташа.

- Я бажаю тобі і домробітницю, і кухаря, і кого ти хочеш! - відповідала я їй. - І нехай ніколи тобі не потрібно буде нічого робити, але вміти все зробити ти зобов'язана.

- Тепер вона чудова мама, турботлива дружина, уважна дочка. Приголомшливо готує і полюбляє цим займатись. Адже я також люблю готувати.

За кадром. У складні моменти, коли все валиться з рук, кулінарія її, як не дивно, заспокоює. Алла любить купувати продукти, ходити на ринок. У неї завжди забитий холодильник. Їй подобається, коли дім - повна чаша, коли багато гостей, а стіл ломиться від частувань. У їхній родині люблять дні народження, святкують шумно, весело, з морем музики, сміху та великою кількістю гостей. Після розлучення в її житті сталися зміни - вона почала працювати на каналі "Україна", повернула собі дівоче прізвище, видала заміж єдину дочку Наталію. Весілля було в Майамі. Крім американської еліти, там відзначився майже весь російський бомонд: Валерій Леонтьєв, Жанна Фріске, Микола Басков, Борис Моїсеєв, Філіп Кіркоров. Всіх їх Алла вважає своїми близькими друзями. Зараз вона живе між Москвою і Києвом. У Майамі буває рідше, але там - донька із зятем та улюблений онук! Багато артистів мають квартири на американському узбережжі. Вони відпочивають з грудня по лютий: зустрічаються в ресторанчиках і бутіках, ходять один до одного в гості, живуть дружно і весело - ніяких інтриг і папараці!

- У вас є табу в своїй професії? Які питання ви ніколи б не задали під час інтерв'ю?

- Я знаю, як боляче можуть поранити журналісти, застосовуючи брудні прийоми. Намагаюся ставитися чесно до професії і людей, які довірили в деякій мірі мені свою долю. Чим комфортніше почувається людина під час бесіди, тим більше сам про себе розкаже.

- Зараз у вашому житті є чоловік, з яким ви хотіли б створити сім'ю?

- Звичайно, є. Якщо ви маєте на увазі йти під вінець, то мені вже дітей не народжувати. Це в 20 років шлюби повинні бути офіційними. Ну, а коли зрілі люди знаходять одне одного, важливий не штамп у паспорті, а спільність інтересів, розуміння і бажання доставити радість один одному. Адже тільки стаючи старше, розумієш цінність кожної прожитої секунди, і бажання перебувати поруч із близькими і коханими людьми стає ще гостріше... Мама колись казала: "Мало свободи - це в'язниця. Багато свободи - самотність". Суща правда! Не можна багато часу після розлучення залишатися однією - душа застигає. Самотність - нормальна штука, але лише тоді, коли є кому про це завтра розповісти.

- Можливо, ваш брат виявився настільки ідеальним, що всі інші чоловіки не дотягували до його рівня?

- Так, напевно. Мій брат сформував для мене ідеал чоловіка: небагатослівного, щедрого, з почуттям гумору, талановитого, доброго, з розумними очима, турботливого сина, брата, люблячого чоловіка і батька. Чи часто зустрічаються такі? Швидше за все, ні, але все ж буває!

- Звичайно чим старшою стає людина, тим менше мріє. Ви мрієте?

- Поділюся з вами цікавою історією. У травні я вперше побувала в Ізраїлі. Ми з братом прилетіли туди пізно ввечері, і перша людина, яку я зустріла в готелі, була моя подруга. Вона запропонувала в цей же вечір поїхати до Стіни Плачу. Потрапили ми туди до двох годин ночі. Побачене мене вразило - там зібралися сотні людей! Це були представники різних країн, різних віросповідань, і кожен з них, притулившись до стіни, довіряв їй свої секрети, молився і просив про захист і допомогу. Я теж молилася про своїх близьких людей, написала десять записочок. У них було десять бажань. Чотири вже виповнилося! Так що я не просто мрію. Я вірю в те, що мрії збуваються.

Ірина Ємець

Джерело: VIVA

загрузка...

Новости партнеров

Загрузка...

Популярні новини